Був 2006 рік, і я слухав одну проповідь. У цій проповіді, записаній на початку нинішнього тисячоліття, проповідник казав, що вже минуло 2000 років відтоді, як Ісус приходив уперше, і ми вже живемо в додатковий час, і Господь може прийти й покликати Свою Церкву будь-якої миті.

Указуючи, що між першим і другим приходом Ісуса 2000 років, він посилався на історію переходу дітей Ізраїля через Йордан. Там Ісус Навин звелів, щоб між ковчегом Заповіту й людьми „віддаль між вами та між ним буде мірою коло двох тисяч ліктів“. (Ісус.3:4)

У Старому Заповіті є безліч прообразів, що вказують на Ісуса Христа. Перехід через Йордан у цьому випадку символізує воскресіння Ісуса Христа, бо, воскреснувши, Він перейшов зі світу тілесного у світ духовний уже в новому духовному тілі.

Народ у цій історії йшов на відстані 2000 ліктів, що символізують 2000 років. І саме через 2000 років Божий народ перейде через символічний Йордан і отримає духовне тіло, таке, як в Ісуса. (Флп.3:21; 1Ів.3:2)

Апостол Павло писав про це: „Та нині Христос воскрес із мертвих, — первісток серед покійних… Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу“ (1Кор.15:20,22-23) У цьому уривку Павло явно говорить про воскресіння тих, що Христові (віруючих в Ісуса), проводячи паралель із воскресінням Ісуса Христа.

Отож, коли я слухав цю проповідь, Дух Божий сказав мені, що від воскресіння Ісуса Христа ще не минуло 2000 років. «І справді», — подумав я. Ісус помер на хресті й воскрес не тоді, коли народився, а десь близько 33 року по Р. Х. Тієї миті я подумав: «Отже, друге пришестя й воскресіння мертвих буде десь у 2033 році». «Ще 27 років попереду», — подумав я, і якось відклав на певний час це питання, цілком поринувши у вчення благодаті.

Зостався два дні на тім місці

Минуло десь років сім чи вісім, і Господь дав мені одкровення про Його прихід. Коли я вкотре перечитував історію про те, як Ісус воскресив Лазаря, і розмірковував, чому Він зволікав і не пішов одразу зціляти Лазаря, Святий Дух звернув мою увагу на дві цікаві речі.

У 6-му вірші 11-го розділу Євангелії від Івана написано: „А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був“, а в наступному вірші Він сказав учням: „Ходімо знову в Юдею“. (Ів.11:6-7)

Ці два моменти, які я виділив жирним шрифтом, склалися як 2+2 у моєму дусі, і я побачив, що це також пророцтво про друге пришестя Ісуса.

Ісус прийде знову в Юдею (Єрусалим) через 2 дні, після того як залишиться на тім місці, де перебуває. А де Він тепер перебуває? На небі, праворуч Отця. 2 дні символізують 2000 років, бо, як писав апостол Петро про повернення Господа Ісуса Христа: „в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день!“ (2Пет.3:8)

В Євангеліях є також інші місця, де вказано, що між першим і другим пришестям Ісуса 2 дні, або 2000 років.

У 4-му розділі Євангелії від Івана написано, що після того як самаряни ввірували в Нього через свідчення самарянки, Ісус перебув у Самарії 2 дні. (Ів.4:39-40) Самаряни в цьому випадку символізують поган (адже юдеї вважали їх не своїми). А ми знаємо, що Церква нині здебільшого складається з віруючих із народів (поган).

В Євангелії від Луки, розповідаючи притчу про доброго самарянина, Ісус уточнив цікаву деталь. Господь не наводитиме приклад просто так, навмання, узявши щось із голови, як це робить людина. Боже Слово богонатхненне, і кожне ім’я, кожне число несе в собі духовний сенс.

Отож у цій історії самарянин, „від’їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу тобі, як вернуся»“ (Лк.10:35)

Добрий самарянин — це Ісус, а господар заїзду — Святий Дух, Якому Господь доручив доглядати Своїх овець. За часів Ісуса динарій був денною платнею робітника (Мт.20:2), тому Господь доручив Святому Духові доглядати Своїх овець 2 дні, або 2000 років, після яких Він обіцяв повернутися.

Ніхто не знає дня й години

Часто, коли мова заходить про повернення Ісуса Христа, ми можемо почути, як цитують слова Ісуса, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли Він повернеться, — ні анголи на небі, ні навіть Син, а тільки Отець. Так відбивають усяке бажання навіть думати чи розмірковувати про це.

Погляньмо ще раз, що тут каже Господь: „Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи на небі, ні Син, — тільки Отець.“ (Мр.13:32)

Грецькою мовою, якою написані книги Нового Заповіту, є два слова, що означають знання когось чи чогось. Перше слово — гіноско, а друге — ойда.

Слово гіноско (G1097) означає пізнати когось чи щось через певний досвід. Наприклад, написано, що Адам пізнав Єву, свою жінку, і вона завагітніла. Так само, читаючи Біблію, ми пізнаємо істини Божого слова. Таке знання приходить через близькі стосунки з кимось чи чимось.

З іншого боку, слово ойда (G1492) перекладається як бачити, споглядати, дивитися. У другому значенні воно також означає знати, але не через досвід, як гіноско, а через інтуїцію, або внутрішнє бачення.

Так от, в Євангеліях, коли мова заходила про Ісуса та Його знання, завжди вживалося слово гіноско, бо Його знання приходило через близькі стосунки з Отцем через Святого Духа.

Наприклад, в одній історії жінка, яка 12 років страждала на кровотечу, підійшла до Ісуса ззаду й доторкнулася до Його одежі. Потім написано, що Він сказав: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“. (Лк.8:46) У цьому вірші слово, перекладене як «відчув», — якраз наше слово гіноско — знати. Тобто Ісус знав, що до Нього доторкнулися, але не бачив, хто, бо жінка підійшла ззаду.

Ісус, хоч і був Сином Божим, але, перебуваючи в людському тілі, завжди покладався на силу Святого Духа. Тому можна сказати, що коли Ісус говорив про день і годину, то мав на увазі, що Син знав, що Він повернеться, але не бачив того дня й години.

Щодо слова ойда, то воно найчастіше трапляється в місцях, де Ісус говорив про Небесного Отця. Ось, наприклад, Ісус сказав: „І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться… Отець же ваш знає, що того вам потрібно“. (Лк.12:29-30)

Небесний Отець знає (бачить) усе, чого ми потребуємо. Хіба це не чудово! І наш Небесний Тато не просто бачить нашу потребу, Він іще й виявляє Свою любов. Він віддав Свого Єдиного Сина, щоб через Христа Ісуса виповнити всяку нашу потребу. (Флп.4:19) Амінь.

І що все це означає? Означає те, що Ісус просто вказав нам на Того, Хто бачить усе й усіх. Навіть Обʼявлення Ісуса Христа було дане Йому від Отця. (Об.1:1) Якщо Отець знає (бачить) той день і годину, то Він може відкрити це тим, хто любить Його (віруючим), через Святого Духа, даного нам.

У посланні до коринтян Павло цитував пророка Ісаю: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!“, а далі пояснив: „А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини.“ (1Кор.2:9-10)

А хіба Ісус не сказав учням: „То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.“ (Дії.1:7)? Хочу сказати, що учні питали Ісуса не про Його повернення, а про відновлення Ізраїля як держави. Тому Він перевів їхній погляд із земного на духовне, кажучи, що вони приймуть силу, коли на них зійде Дух Святий.

Отже, якщо говорити про час повернення Господа, то Він дав нам підказки, що пішов на 2 дні (2000 років). Якщо врахувати ще той факт, що перед Його поверненням до Єрусалиму буде недоля Якова, або тиждень Даниїла, що стосується юдеїв, а не Церкви, то Його повернення набагато ближче, ніж ми навіть підозрюємо.

День Господній

Коли я якось розмірковував над словами Ісуса про велику скорботу і Його пришестя, Господь запитав мене: «Знаєш, чому через велику скорботу проходитимуть тільки юдеї, а не Церква?» «Чому?» — запитав я. «Бо це недоля Якова, а не Ізраїля». А яка різниця? Різниця в тому, що в Писанні Яків символізує тілесний Божий народ (юдеїв), а Ізраїль — духовний, або Його Церкву.

У посланні до ангела Церкви у Філадельфії Ісус каже: „А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь світ, щоб випробувати мешканців землі“. (Об.3:10)

Не думайте, що зберігати слово Його терпіння — це поводитися якось по-особливому чи пильнувати, як дехто навчає. Зберігати слово терпіння — означає жити у вірі в Сина Божого й у справі спасіння покладатися на Його віру й благодать, а не на свої діла й зусилля. (Докладніше в статті «Терпеливість Христова»)

До речі, нещодавно Дух Божий звернув мою увагу на те, кому Ісус наказав пильнувати. У 13-му розділі Євангелії від Марка, де Ісус розповідає про Своє повернення, Він наводить таку аналогію: „Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати.“ (Мр.13:34)

Цікаво, що рабам дав владу й кожному працю свою, а пильнувати звелів воротареві. Воротар у цьому випадку — це Святий Дух, Який відчиняє двері Божим вівцям.

Далі Ісус підсумовує: „Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли прийде пан дому…“, або іншими словами: «Прийміть Святого Духа, бо Він знає, коли прийде господар, і тоді ви будете пильнувати й будете знати, коли прийде Господь». Тому Павло писав до тих, хто ввірував і прийняв Святого Духа: „А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій.“ (1Сол.5:4)

Тим самим солунянам Павло писав, щоб вони не поспішали вірити всіляким байкам, ніби День Господній уже настає. Вони так почали думати, бо проходили через переслідування, і дехто почав навчати, що велика скорбота вже почалася. Тому Павло запевнив їх, що день Господній не настане доти, доки не станеться відступлення і не з’явиться син погибелі.

Настання Дня Господнього ніяк не пов’язане з природними катаклізмами, війнами чи пандеміями. Воно пов’язане з відступленням і з’явленням людини гріха.

Далі Павло пояснює, що людина гріха, або антихрист, не з’явиться, поки на землі перебуває той, хто її стримує. А хто її стримує? Святий Дух в особі Божої Церкви. Ісус казав учням: «Ви — сіль землі», а сіль оберігає землю від псування й розкладу, але щойно Божа Церква буде схоплена на небо на зустріч Господню на хмарах, одразу з’явиться син погибелі.

Вхоплення нареченої

Цікаво, що сином погибелі Писання називає не тільки антихриста, а й Юду, прообразом якого той був. (Ів.17:12) Ісус часто казав, що Його мають зрадити, але ніхто не знав, хто це. Сина погибелі було виявлено лише після того, як Іван пригорнувся до лона Ісусового. (Ів.13:25)

Ця дія Івана символізує вхоплення Божої Церкви, або учнів, яких любить Ісус, а точніше тих, хто пізнав Божу любов через Святого Духа, даного нам (Рим.5:5; 1Ів.4:12-13). Саме після вхоплення ми будемо при грудях, у лоні Отця, бо саме Ісус перебуває там вічно. (Ів.1:18)

Апостол Павло пише, що після вхоплення ми завжди будемо з Господом (1Сол.4:17). Саме про вхоплення говорить Ісус в Євангелії від Івана: „Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви“. (Ів.14:3) А де Він? У місці любові Отця! У Нього на грудях, дуже близько до Його серця. Амінь!

Того ж 2006 року, пам’ятаю, прочитавши в книзі Обʼявлення про Новий Єрусалим, я попросив Господа показати мені його. Тієї ночі я заснув, і мені наснився сон. Мені снилося, як я їхав автобусом додому, а потім вийшов з автобуса й пішов пішки. Підходячи до дому, я побачив дуже вродливу жінку в золотій сукні. Я розумів, що це моя дружина. Вона була надзвичайної, божественної краси.

Потім ми підійшли до дому, а там була черга перед входом, і всі стояли парами. Ми були треті. Двері були відчинені навстіж, і я зазирнув усередину. За дверима був бенкетний зал, і було дуже багато столів, накритих білими скатертинами, і зал був сповнений неповторного світла.

Потім я поклав голову на груди своєї дружини, і моє серце переповнилося такою невимовною любов’ю, що важко передати словами. Було таке враження, ніби по серцю текла солодка, м’яка й приємна олива.

У посланні до ефесян апостол Павло писав: „Чоловіки, — любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе“ (Еф.5:25) Думаю, у цьому сні Господь показав мені Свою любов до Своєї нареченої (дружини) і те, якою Він її бачить. Золоте вбрання символізує Божу праведність, або праведність від віри, бо наша віра — це золото, в огні (хресті Христа) перечищене. Амінь!

Молюся, улюблені брати й сестри, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості та об’явлення, щоб ви краще пізнали Його і Його любов до вас.

Я також молюся, щоб Бог просвітив очі вашого серця і ви побачили, що являє собою та блаженна надія (вхоплення нареченої), до якої Він вас покликав, і яке велике багатство слави, що його отримають у спадщину святі (нові духовні тіла), коли Він прийде й забере нас до Себе!

„Прийди, Господи Ісусе!“