Років 15 тому, коли Боже Слово прийшло в моє життя, я, пам’ятаю, боровся з тягарем у серці. Було таке відчуття, що я ношу непрощення всередині. Пам’ятаю, як я намагався простити всім людям, які, можливо, щось мені зробили і на яких я тримав зло. Згадав усіх, кого тільки можна було згадати, але тягар нікуди не зникав. Тоді одного чудового дня, коли я складав білизну в пральну машину, мені спала легка ненав’язлива думка: «Ти забув простити ще одну людину». «Кого ще?» — подумки, здивовано перепитав я. «Самого себе!» — прийшла відповідь. Тієї миті, пам’ятаю, я навіть не намагався себе прощати, просто прийшло усвідомлення, або одкровення того, що Господь уже простив мені все, і я прийняв у своє життя Його прощення, і камінь із серця впав.

Того вечора мені було видіння, у якому я побачив Ісуса, що простягав мені Свою руку, а потім прийшло Слово Господа, яке повторилося кілька разів: «Я Господь, і немає іншого Бога, крім Мене». До того моменту в мене було знання, що Ісус — Син Божий, але не було одкровення, що Він також і Бог у тілі, але через прийняття Його прощення й благодаті до мене прийшло світло, яке вилило правду в моє життя.

Прощення старого заповіту

І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших.
— Марка 11:25-26

Можливо, вас лякали цими віршами з кафедри, кажучи, що Господь не чує ваших молитов, бо у вас у серці непрощення щодо того брата чи тієї сестри. Ви часто могли чути, що коли ви когось не простите, то й Бог вам не простить, і тоді це змушує людину прощати інших не тому, що вона справді простила, а через страх Божого покарання.

Справа в тому, що багато віруючих сприймають слова Ісуса як постулати нового заповіту, яких треба бездоганно дотримуватися. При цьому не розуміючи, що багато речей, які говорив Ісус, Він говорив юдеям, що жили під Законом Мойсея. При цьому багато з них думали, як і тепер дехто, що Божий Закон можна виконати, або, як дехто висловлюється, «намагатися виконати».

Одного разу в кафе я спілкувався з однією сестрою, яка невтомно повторювала мені слова Ісуса: «Я прийшов не руйнувати Закон, а виконати». При цьому вона робила наголос на словах «не руйнувати», а слово «виконати» чомусь губилося з поля зору. Я тоді відповів їй на це, що Ісус часто проповідував старий заповіт Закону, а ми живемо під новим заповітом благодаті.

На це вона заперечила, що Євангелії, у яких написані ці слова Ісуса, містяться в Новому Заповіті. У відповідь я запитав її: «Якої миті настав новий заповіт?», також нагадавши, що заповіт не буває затверджений без пролиття крові. На якусь секунду вона замислилася, на обличчі з’явилося невелике просвітління, і вона запитала у відповідь: «На хресті, чи що?» «Отож-бо», — відповів я. Але потім, на жаль, їй знову полізли в голову законницькі думки й вірші, і вона й далі противилася Божій благодаті. Ось так законницьке покривало заважає людині побачити славу й благодать, які на обличчі Ісуса Христа.

Через те що в Біблії книги поділені на дві частини, «Старий Заповіт» і «Новий Заповіт», у багатьох виникає плутанина й нерозуміння, коли закінчився старий заповіт і коли почався новий. Цікаво, що в англійській Біблії для книг Старого й Нового Заповітів ужито слово Testament, а для самих заповітів — старого, укладеного біля гори Синай, і нового, затвердженого на Голгофському хресті, — Covenant. Слово Testament перекладається як свідчення, або заповіт-спадщина, а Covenant — як заповіт, або союз між двома сторонами, укладений через пролиття крові. У Посланні до євреїв написано, що навіть заповіт Закону Мойсея був укладений біля гори Синай із пролиттям крові телят і козлів. А далі написано: „І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крови немає відпущення.“ (Євр.9:22) Ось чому під час Господньої вечері Ісус, піднявши чашу, сказав: „бо це — кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!“ (Мт.26:28) А під якою кров’ю живете ви — козлів і телят чи кров’ю Сина Божого?

Повертаючись до слів Ісуса, які повторювала та сестра: «Я прийшов виконати Закон, а не зруйнувати», хочу навести вам один приклад. Скажімо, ви взяли в банку кредит на 50 тисяч, і у вас немає змоги його сплатити. А потім прийшов ваш друг і виконав ваші зобов’язання перед банком. Чи будете ви після цього й далі сплачувати банкові щомісячний платіж? Будете, якщо не повірите, що ваш друг погасив ваш борг. Виходить, ваша свобода залежить не від самого факту, що ваш борг погашено, а від того, чи повірили ви в добрий учинок свого друга!

«То що, тепер словами Ісуса в Євангеліях можна нехтувати? — можливо, запитає хтось. — Адже Він сказав, що Його слова — то дух і життя». Ні, звісно ж, але, щоб будуватися у вірі, треба сприймати слова Ісуса, та й усе Боже Слово, у світлі нового заповіту благодаті, а не старого заповіту Закону. Іншими словами, сприймати слова крізь призму благодаті, а не Закону.

Коли Ісус говорив учням про прощення в наведеному вище вірші з 11-го розділу Марка, Він говорив це в контексті молитви й віри Божої. У відповідь на те, що Петро вказав Господу на всохлу смоковницю, Ісус сказав: „Майте віру Божу!“, а далі сказав: „Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите, і сповниться вам“. (Мр.11:22-24) А далі пов’язав молитву з прощенням гріхів. Тобто виходить, що корінь усього — прощення гріхів. Але прощення не за старим заповітом Закону, де людині треба щось зробити, щоб отримати прощення, а за новим заповітом благодаті, де Бог уже щось зробив, і, повіривши в Його добре діло, ми зможемо отримати все, про що б не просили чи думали.

Прощення нового заповіту

А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!
— Ефесянам 4:32

Зверніть увагу на різницю між словами Ісуса в Євангелії від Марка: „Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить“ і тими самими словами Ісуса, сказаними апостолом Павлом під натхненням Святого Духа: „прощаючи один одному, як і Бог через Христа [УЖЕ] вам простив!“ (Слово УЖЕ я додав, щоб підкреслити завершеність події.) У першому випадку прощення Отця в майбутньому, і цей факт іще не здійснився й залежить від нашого прощення, бо Ісус іще не помер і не пролив крові Нового Заповіту, а в другому випадку слова сказані вже після Голгофського хреста, коли Син Божий уже пролив Свою кров.

Коли наш Небесний Отець простив нам усі гріхи? Коли ми покаялися чи коли ми простили іншим? Ні! Тоді, коли Ісус, висячи на хресті, благав за всіх нас: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ (Лк.23:34) Хтось, можливо, скаже, що Ісус просив за фарисеїв, але правда в тому, що це гріхи всіх нас прибили Його до хреста. До речі, сказавши ці слова, Ісус зарахував усі наші гріхи до категорії несвідомих, навіть якщо ми чинили їх свідомо. Адже фарисеї й грішники свідомо знущалися з Нього й блюзнірствували, але Ісус зарахував усі наші гріхи до категорії несвідомих. (Окрема подяка Джозефу Прінсу за це одкровення.) Єдиний свідомий, або самовільний, гріх, про який ідеться в 10-му розділі Послання до євреїв, — це відкидання спасенної жертви Божого Сина й зневага Духа благодаті. Господь якось дав мені одкровення, яке описано в статті «Самовільний гріх, або гріх Ілієвого дому».

Там, на хресті, Бог Отець простив нам усі гріхи. І не за убогістю нашого сповідання, а, як писав апостол Павло, „через багатство благодаті Його“. (Еф.1:7) Якось мені наснився сон, у якому я проповідував одному чоловікові прощення гріхів, і я йому сказав: «Того дня, коли ти зможеш виміряти багатство Божої благодаті, ти пізнаєш, наскільки тобі прощено». «Ого! — відповів він і продовжив: — Це ж неможливо збагнути!» Так і є. Ми часто думаємо, що наше прощення залежить від нашого сповідання, наших старань і обіцянок Богові й собі більше не поводитися негідно, але такі спроби говорять про те, що ми й далі живемо в прощенні старого заповіту, а не нового.

У новому заповіті що більше ми пізнаємо величину Божого прощення до нас, то сильніше любимо Ісуса, бо Ісус сказав: «Кому ж мало прощається, такий мало любить», а кому прощено багато, той багато любить. А прощено дуже багато всім нам, просто одні вірять, як Марія, а інші ні, як Симон-фарисей. Ми також любитимемо братів і сестер, легко прощаючи їхні вчинки щодо нас.

Ісус якось розповів притчу, у якій раб був винен своєму панові десять тисяч талантів, і коли пан наказав продати його, його дружину й дітей, той благав пана потерпіти йому. „І змилосердився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг.“ Цей раб, вийшовши й спіткавши свого співтовариша, який був винен йому незрівнянно менше, душив його й вимагав віддати борг. Той так само благав його потерпіти, але цей лукавий раб не захотів чекати й запроторив його до в’язниці, аж поки той не віддасть. Тоді його товариші донесли на цього лукавого раба, і пан сказав йому: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?… Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів.“ (Мт.18:23-35)

«Ось бачиш, Павле, Ісус сказав, що Отець не простить нам, доки ми не простимо». Річ у тім, дорогий друже, що цей лукавий раб не повірив у те прощення, яке йому було дане. Він подумав, що пан простив його не з милості, а тому, що він такий зразковий і добрий раб. Це той самий лукавий раб, який закопав даний йому талант в іншій притчі, яку розповів Ісус. Замість того щоб пустити талант в обіг (вірити в Боже прощення й відкуплення), він закопав його (перетворив прощення на діла плоті) і через це втратив його, бо його в нього забрали. Утрачають спасіння не ті, хто вірить, а потім грішить чи поводиться недобре, а ті, кому спасіння й прощення дано в дар, а вони, замість того щоб прийняти вірою благодать і милість свого Пана, повертають її Панові назад. (Мт.25:25)

Якщо ж людина прийняла благодать і прощення нашого Господа Ісуса Христа й увірувала, то вона пустила його в добрий обіг (віра в Ісуса) і вже не зможе його втратити. Як можна втратити те, що пущене в обіг і отримане з прибутком? Так само й із прощенням. Прийнявши Боже прощення, ми приймаємо його навіки. Тепер нам лишилося тільки пізнати, наскільки нам прощено. І що більше ми пізнаємо величину нашого прощення, то більше ми пізнаємо величину Божої благодаті, і тоді доброта, співчуття й прощення до інших походять не зі страху покарання, у вигляді лицемірної поведінки, а природно, з надміру серця.

Цікаво, що одразу після того, як Павло написав: „прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!“, він продовжує: „Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти“. (Еф.5:1) Наслідування Бога полягає в тому, щоб прощати іншим, як Він у Христі простив нам. Що більше ми пізнаємо, наскільки Отець простив нам у Христі, то більше наша поведінка схожа на поведінку Бога в Христі Ісусі. :-)

Тому, улюблені брати й сестри, пізнаваймо, наскільки Він простив нас: щоразу, коли робимо помилки, замість того щоб каятися й просити прощення, дякуймо Отцеві, що в Христі цей гріх і ця помилка вже прощені нам, і кров Ісуса вже обмила нас від усякого гріха. Якщо ж нас іще мучать сумніви, то Дух Божий завжди готовий засвідчити нам Боже Слово: „А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“. (Євр.10:17) І тоді, як казав Ісус, у нас буде віра Божа, і чого б ми не попросили в молитві, буде дано нам, бо дуже могутня ревна молитва праведного. А праведний — той, кому прощено ВСІ гріхи і кому Господь ніколи й за жодних умов не порахує гріха! (Рим.4:7-8) Амінь!