Читаючи історію про те, як Марта й Марія зустрічали Ісуса після смерті Лазаря, я завжди дивувався: чому Ісус по-різному відреагував на їхні слова? Адже вони сказали Господу ту саму фразу: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.“ (Ів.11:21)

Але чомусь у випадку з Мартою Ісус дорікнув їй невірством. Після того як Ісус сказав, що її брат воскресне, вона вирішила, що це станеться не сьогодні, а під час воскресіння мертвих. Тому Господь дав їй одкровення, що Він і є воскресіння й життя, а потім запитав її: «Чи ти віруєш в це?»

У випадку ж із Марією Господь нічого не говорив їй про віру чи воскресіння, але, побачивши, що плаче вона і плачуть юдеї, Сам розжалобився та зворушився, а потім Сам заплакав.

Так от, розмірковуючи над цією історією, я думав, що Ісус, можливо, любив Марію більше, адже їхні слова були однакові, але потім Дух Божий звернув мою увагу на дуже «незначну», але, як виявилося, дуже важливу деталь: „Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому…“ (Ів.11:32)

Благодать первинна

У книгах старого заповіту є чудова історія про моавітянку Рут, яка була невісткою юдейки Ноомі. Ноомі жила в чужій країні, бо в Ізраїлі був голод, і там утратила чоловіка й двох своїх синів. Коли Ноомі вирішила повернутися додому, Рут умовила взяти її з собою.

Коли вони прийшли до Ізраїлю, Рут сказала свекрусі: „Піду но я на поле, і назбираю колосся за тим, у кого в очах знайду милість“. (Рут.2:2) Дуже цікаві слова. Рут не сказала: «Я дуже старатимуся служити й працювати, щоб заробити нам на прожиток». Вона шукала не винагороди за свої зусилля й старання, а шукала того, у кого в очах знайде милість.

Слово «милість» гебрейською — хен (H2580), і дослівно воно перекладається як благодать, милість або прихильність. Уперше це слово в Писанні трапляється в історії з Ноєм, де написано: „Але Ной знайшов милість у Господніх очах.“ (Бут.6:8) Слово, перекладене як «милість», і є це гебрейське слово хен.

Коли я тільки став віруючим і слухав одного проповідника, то той казав, що Ной знайшов благодать у Господа, бо ходив перед Ним. Благодать чомусь подавалася як заслужена винагорода, але в Посланні до римлян Павло пише: „А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю…“ (Рим.11:6) Тобто людина щось отримує від іншого чи від Бога або за ділами, або за благодаттю, тобто милістю. Третього не дано.

Благодать із ділами змішувати не можна, бо це як вода й олія. Що ж до історії з Ноєм, то він ходив перед Господом після того, як знайшов благодать. Іншими словами, ходіння у вірі, або перед Богом, є наслідком прийняття Божої благодаті, а не навпаки. Після того як Ной знайшов благодать, написано, що він був праведником. Праведником не за ділами, а за вірою, бо ділами перед Богом не виправдується жодне тіло.

Про Ноя написано, що вірою, як дістав об’явлення про те, чого ще не бачив, він став спадкоємцем праведности, що з віри вона. (Євр.11:7) І ось яка виходить послідовність: спершу Ной отримав від Бога благодать, потім він повірив, а вже потім ходив перед Господом.

Апостол Павло пише ефесянам у тій самій послідовності: „Бо спасені ви благодаттю (1) через віру (2), а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла (3), які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.“ (Еф.2:8-10) Бачите цю послідовність? Якщо людина не приймає благодать, то не зможе мати віру, через яку здобуває праведність від віри, а не маючи віри, не зможе ходити перед Господом і чинити добрі діла. На жаль, у багатьох місцях проповідують у зворотному порядку.

Місце спочинку й благодаті

Повернімося до історії Рут. Вона пішла збирати колосся, і «випадково» (а в Господа нічого випадкового не буває) опинилася на полі Боаза, який був багатим родичем її свекрухи Ноомі. Боаз прихильно поставився до Рут, наказав своїм слугам не чіпати її й дозволив їй пити з посуду, з якого пили його слуги. Також нагодував її хлібом і сказав слугам, щоб вони дозволили їй збирати й між снопами. Тому вона назбирала багато ячменю.

Ноомі, дізнавшись, що Боаз прихильний до Рут, сказала їй, щоб вона пішла до Боаза, і коли він поїсть і ляже спати: „то ти зауваж те місце, де він лежить. І ти прийдеш, і відкриєш приніжжя його та й ляжеш, а він скаже тобі, що маєш робити“. (Рут.3:4)

Дуже цікаве тут слово відкриєш, а оскільки Боаз є старозавітним прообразом Ісуса Христа, то тут заховане одкровення Ісуса, а точніше одкровення місця біля Його ніг. Гебрейською мовою, якою написані книги старого заповіту, для слова «ноги» зазвичай уживається слово реґел (H7272), але в цьому випадку вжито інше слово — марґелах (H4772). Буквально це слово означає місце, де лежать ноги, тому й написано: «відкриєш приніжжя», а не «відкриєш ноги».

Що ж це за місце біля ніг нашого Небесного Боаза? Це місце спочинку, бо в цьому вірші написано: «зауваж те місце, де він лежить». І коли відкриєш це місце, або отримаєш одкровення про Божий спочинок, то тоді й сама ляжеш на цьому місці й перебуватимеш у Його спочинку.

У Посланні до євреїв написано: „Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.“ (Євр.4:10) Коли Ісус відпочив від Своїх діл? Коли сказав: «Звершилось!» і завершив роботу нашого спасіння, зцілення, виправдання, освячення й відкуплення. І коли ми віримо, що Ісус уже все це звершив, то ми також входимо в Божий спочинок, перебуваючи біля ніг Ісуса. Ми спочиваємо у вірі в те, що ми вже навіки спасені, зцілені, виправдані, освячені, бо за нас було заплачено велику ціну — кров Сина Божого.

Цікаво, що Боаз, перед тим як лягти спати, наївся, напився, і було добре на серці його. Так і Ісус, перед тим як увійти у Свій спочинок, скуштував оцту (прокляття Закону), випив чашу Божого гніву й звеселив серце Бога, бо звершив роботу нашого спасіння.

Найкраща частка

Коли Ісус прийшов до дому Марти, то Марта намагалася догодити Господу своїм служінням. Чи не так часто чинимо й ми, коли думаємо, що Господь чекає від нас, щоб ми Йому служили? А її сестра Марія сіла в ногах у Ісуса та й слухала слова Його. (Лк.10:38-39)

Спроби Марти заслужити Божу прихильність ділами й служінням закінчилися тим, що вона розгнівалася на сестру й на Господа. Марта дорікнула Господу, що Йому байдуже, що Марія полишила її саму служити. Ісус же сказав їй у відповідь: „Марто, Марто, — турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку…“ (Лк.10:41-42) Що ж це за найкраща частка, про яку говорив Ісус?

Повертаючись до історії Рут, ми можемо прочитати, що перед тим, як Ноомі порадила Рут лягти біля ніг Боаза, вона сказала їй: „Дочко моя, ось я пошукаю для тебе місця спочинку, що буде добре тобі.“ (Рут.3:1) Слово «місце спочинку» гебрейською — маноах (H4494), і буквально воно означає спокій або місце відпочинку.

Іншими словами, Ісус казав Марті: «Ти турбуєшся й журишся про багато чого, а потрібне ж тільки одне — перебувати біля Моїх ніг у місці спочинку, і тоді ти не гніватимешся, а тобі буде добре». Чому Марта метушилася? Бо покладалася на свої діла, а не на Господа і Його благодать.

З іншого боку, Марія покладалася на Господа і тому перебувала в спочинку біля Його ніг. Їй було легко приймати благодать Ісуса, бо Марії не було чим пишатися, адже вона була грішницею.

Благодать для грішників

Коли Ісус прийшов до дому Марти, то Марія принесла алябастрову пляшечку мира, обливала слізьми ноги Ісуса й витирала їх своїм волоссям. (Лк.7:36-38) В Євангелії від Луки написано, що Ісус прийшов до дому фарисея. Я вірю, що цей фарисей був чоловіком Марти, якого звали Симон. В Євангелії від Марка написано, що коли Ісус сидів при столі в домі Симона, на проказу слабого (у Віфанії), то жінка (Марія) принесла алябастрову пляшечку мира. (Мр.14:3) Це та сама історія, що описана в Євангелії від Луки, тільки з іншого ракурсу.

Коли Марія обмивала ноги Ісуса, то фарисей думав сам у собі: «Коли б Цей був пророк, то знав би, хто доторкається до Нього, бо вона грішниця». Ісус же, збагнувши духом, про що думає Симон, розповів йому історію про двох боржників. Один із них був винен панові 50 динаріїв, а другий 500, і оскільки обом не було чим заплатити, то він простив їм їхні борги.

Потім Ісус запитав фарисея: «Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?» «Думаю, — той, кому більше простив», — відповів Симон. Ісус сказав: «Розсудив ти правдиво». Саме тому ця жінка любить більше, що їй прощено більше, а кому мало прощається, такий мало любить. І на завершення Ісус сказав жінці: „Прощаються тобі гріхи!“ (Лк.7:42-48)

Як ми отримуємо прощення гріхів? Через благодать! У Посланні до ефесян апостол Павло пише: „що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його“ (Еф.1:7) Наше прощення не залежить від нашої зразкової поведінки, від глибини нашого каяття чи від нашого сповідання. Наше прощення повністю залежить від багатства Його благодаті.

І що більше людина усвідомлює величину Божого прощення, то більше багатство благодаті вона здобуває. Якщо прощено мало, то мало людина приймає благодаті, а якщо прощено багато, то багато. І що більше людина приймає благодаті, то більше вона вірить і перебуває в спочинку біля ніг Ісуса, і то більшу похвалу й іще більше благословення вона отримає від Господа.

Ходіння у вірі

Проходив Ісус поміж Самарією та Галілеєю і зустрів по дорозі десять слабих на проказу, які здалека кричали: «Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!» Він сказав їм: «Підіть і покажіться священикам!», і коли вони йшли, то очистились. „Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був…“ (Лк.17:11-16)

Тоді Ісус сказав: «Чи не десять очистилось, — а дев’ять же де?» Справа в тому, що дев’ятеро були юдеями, і вони вважали, що отримали своє очищення (зцілення) не з милості, а як належне, бо жили під Законом. Вони думали, що вони частина Божого народу (праведники за Законом) і тому заслуговують на зцілення. Самарянин же був чужинцем, як Рут, і за Законом — грішником, тому покладався не на свої діла, а на Божу благодать. І який результат?

Ісус сказав: «Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!» Самарянин почав ходити у вірі й спасінні Господньому, як Ной. Ной спершу знайшов милість у Господніх очах, а потім почав ходити перед Господом. Дев’ятеро слабих на проказу законників бачили Господа тільки ззаду (місце Божого Закону й гніву), коли благали про милість (Лк.17:12), а самарянин-грішник, перебуваючи біля ніг Ісуса, побачив благодать і славу Божу, які на обличчі Ісуса Христа!

Коли ми дивимося на славу Господню, то, як у дзеркало, змінюємося в той же образ від слави на славу. Дух Божий робить нас такими, як Ісус, і ми починаємо творити Божі діла, які Бог приготував від створення світу в Христі Ісусі. Амінь!

«Там, біля ніг Небесного Боаза, ти почуєш, що Він скаже тобі, що маєш робити». (Рут.3:4)