У книгах Старого Заповіту є безліч захованих прообразів нашого улюбленого Господа Ісуса Христа і Його досконалої жертви на хресті. В одній із таких історій розповідається, як Яків розбагатів, відокремлюючи для себе овець. Давайте одразу зануримося в Слово Боже, і нехай Дух Святий відкриє нам славу й велич Божого Сина.

Повернення

І сталося, коли Рахіль породила Йосипа, то сказав Яків до Лавана: «Відпусти мене, і нехай я піду до свого місця й до Краю свого».
–Буття 30:25

Святий Дух помітив дуже цікаву деталь, коли Яків вирішив повернутися на батьківщину. Чому саме після народження Йосипа Яків вирішив повертатися у свою землю? Кого символізує Йосип у цій історії?

Один із найуживаніших титулів Месії — Син Давидів. Цей титул дано Месії Ізраїля, бо Давид був царем Ізраїля і йому була дана обітниця, що його насіння царюватиме і його царству не буде кінця. (2Сам.7:12) Ісус із Назарету, що народився з насіння Давидового, прийшов до Своїх (юдеїв), і Його часто називали Сином Давидовим, а також Царем Ізраїлевим.

Але в Месії є також інший титул — Син Йосипів. Йосип цікавий тим, що він, як і Давид, був правителем, тільки не Ізраїля, а Єгипту. Багато релігійних євреїв іще називають титул «Син Йосипів» стражденним Месією. Йосип справді постраждав, бувши відкинутим своїми братами, а потім став правителем Єгипту. Так само й Ісус був відкинутий Своїми братами за плоттю, а коли воскрес, то став правителем у поган (Єгипту), які Його прийняли.

Ось що сталося, коли народився наш Спаситель: „І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!»“ (Лк.2:27-32)

Книги Нового Заповіту — духовні, і вони розкривають істини, заховані в книгах Старого Заповіту. Хіба ця історія з народженням Ісуса й Симеоном не схожа на ту, про яку говориться в книзі Буття? Після народження немовляти Ісуса Симеон, ведений Духом Святим, просить Владику відпустити його з миром. Уживаючи вираз «Дух… припровадив», Господь підказує, що йдеться про Його людей. До народження Христа це був Ізраїль, що жив під Законом і служив Владиці Богові так само, як Яків служив Лаванові.

Колись Господь запитав мене, чому Він — Бог Авраама, Ісака і Якова, а не, наприклад, Мойсея чи Давида. «І справді, цікаво, чому?» — подумки перепитав я. Тоді Господь показав, що Авраам — прообраз Небесного Отця, бо навіть ім’я Авраам означає «батько багатьох народів». Ісак — прообраз Сина Божого, сина обітниці, якого Отець віддав у жертву на Голгофському хресті, а Яків — прообраз Духа Святого, Який служить Владиці, щоб відокремити Божих овець і повернути їх у землю обітниці, або землю спокою.

Вибір Божого Духа

Я сьогодні перейду через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й переполасу, і кожну овечку чорну — з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, — і це буде заплата мені.
–Буття 30:32

Цікаво, що Яків вирішив вибрати собі в нагороду крапчастих і переполасих кіз, а також чорних овець. Плями й крапини говорять про недосконалості й вади. Наприклад, коли ізраїльтяни приносили в жертву ягня на Пасху, воно було без плями й вади, тобто чисто біле. Дух Божий вибирає грішних і недосконалих людей Собі в нагороду. Ісус сказав: „Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних“. (Лк.5:32)

Добрий пастир залишає дев’ятдесят дев’ять білих овець у пустині й іде шукати одну чорну, загублену, яка блукає долиною смертної тіні. І коли знайде її, то з радістю візьме собі на плечі, а прийшовши додому, скличе друзів і сусідів і скаже їм: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену“. Розповідаючи цю притчу, Ісус зауважив, що „на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!“ (Лк.15:7)

І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була. І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити. І вони злучувалися, як приходили пити. І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими.
–Буття 30:37-39

У цих віршах із книги Буття показано, як Господь відбирає Собі багатство, яке є ми — Божі діти. Яків пас худобу Лавана, і коли та приходила до водопою, то злучувалася перед киями, і народжувалася худоба пасаста, крапчаста й переполаса.

Одна самарянка прийшла по воду до криниці Якова. Цікаво, що ділянку землі, де була ця криниця, Яків дав своєму синові Йосипові. (Ів.4:5) Син Йосипів, утомлений дорогою, сів біля криниці відпочити. Яке чудове слово — відпочити. Дух Божий завжди веде людину до спокою. А місце це називалося Сіхар. Назва цього місця походить від єврейського слова шекар (H7941), що означає міцний алкогольний напій, або сикеру, а по-нашому — самогон.

«Ціла криниця?!.. Слава Господу!» — сказав любитель міцненького. «Ой, матінко! — заперечила парафіянка в хустинці. — Це ж що за богохульство таке!» Не лякайтеся, дорогі читачі, Павло писав: „І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом“ (Еф.5:18) А Ісус сказав самарянці: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: «Дай напитись Мені», — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. (Ів.4:10)

Божий дар, або жива вода, — це Дух Святий, Якого дає Син Божий, і людина, наповнена Ним, дуже нагадує п’яницю. Знову ж таки, ідеться тут не про п’яниць, хоча й таких вибирав Господь, а про День П’ятидесятниці, коли Святий Дух зійшов на учнів Ісуса і всі сповнилися Духа Святого, а приїжджі глузували з них, кажучи: „Вони повпивались вином молодим!“ (Дії.2:13)

Тож після зустрічі з Ісусом самарянка пішла до міста й сказала: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?“ Люди з міста пішли до Ісуса, а Ісус заговорив про жнива (Ів.4:29-30,35). І йшли до Нього пасасті, крапчасті й переполасі.

Свіжі смугасті киї

Біля криниці самарянка зустріла Ісуса, а біля водопою були свіжі киї, на яких Яків вирізав смуги. Киї були зроблені з гілок трьох видів дерев — тополі, мигдалю й каштана. Усе це розкриває нам Ісуса і Його досконалу жертву на хресті. У Посланні до євреїв написано: „дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри“ (Євр.12:2). Мені дуже подобається, як це передає російський переклад «Слово Життя»: «Від початку до кінця наша віра залежить від Нього», бо він підкреслює, від Кого залежить наша віра, через яку ми отримуємо спасіння.

Коли Ісус висів на хресті, Його тіло справді нагадувало посмугований кий. Як Яків порізав свіжі киї й облупив кору до білості, так і з тіла Ісуса Христа була здерта шкіра. Зверніть увагу на слово білість. У пророка Ісаї написано: „А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!“ (Іс.53:5)

Білість говорить про праведність, а в мирі з Богом ми можемо бути тільки тоді, коли знаємо й віримо, що ми навіки праведні завдяки жертві Ісуса Христа. Павло каже про це: „Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа“ (Рим.5:1) А Божа праведність веде до зцілення. (Мал.4:2)

Кожен вид дерева також по-особливому відкриває нам Божу праведність, яку ми отримуємо в дар через жертву Христа. Перше дерево — тополя. Івритом тополя — лівне (H3839), що походить від слова лаван (H3835), яке означає білий або очищений. До речі, ім’я Лаван теж походить від цього слова. Як ви вже помітили вище, Лаван — прообраз Владики Бога, а точніше Його праведності.

Павло пише про Христа Ісуса: „А тепер, без Закону, праведність Божа з’явилась, про яку свідчать Закон і Пророки“. І тепер усі ті, хто не міг виправдатися перед Богом ділами Закону, виправдовуються вірою Ісуса. (Рим.3:21-22; Дії.13:39) (До речі, в оригіналі «Ісус» стоїть не в знахідному відмінку, а в родовому, тобто не «вірою в Ісуса», а «вірою Ісуса», іншими словами — Його вірою.) Також у Посланні до коринтян Павло пише: „Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!“ (2Кор.5:21)

Наступне дерево — мигдаль. Івритом він називається луз (H3869), що походить від дієслова луз (H3868), яке означає відходити, відлучатися, зникати з очей. Ісус зник, або помер, для Закону й гріха. Петро писав, що той, хто страждає плоттю (тобто Христос), перестає грішити, або, іншими словами, зник для гріха. Тож і ви озбройтеся тією самою думкою, бо як Христос постраждав за нас плоттю й помер для Закону й гріха, так і ми померли в Ньому для Закону й гріха. Гріх, що діяв через Закон і тримав нас у рабстві, утратив над нами всю силу, і все завдяки смерті Ісуса Христа на хресті. (Рим.6:6-7; Рим.7:6)

Так само написано, що Христос — кінець Закону, або, іншими словами, кінець дії Закону, або виконання Закону, на праведність кожному, хто вірує. (Рим.10:4) Закон був безсилий зробити людину досконалою, тому Бог послав Сина в подобі гріховної плоті й осудив гріх у плоті, щоб виправдання Закону виконалося в нас, що віруємо в Ісуса. (Рим.8:3-4)

І останнє дерево — каштан, а івритом армон (H6196), тобто платан. Це слово походить від слова арум (H6174), що означає нагий, голий, оголений, неодягнений. Справді, на хресті Ісус був нагий, а за Його білий одяг вояки кидали жереб. Павло переказував слова Ісуса про цей жереб: „Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, — відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і насліддя з освяченими“. (Дії.26:17-18) Грецьке слово, перекладене як «насліддя», — клерос — дослівно означає «жереб». Зверніть увагу, що прощення гріхів іде в парі з жеребом.

Так і Давид називає блаженною людину, якій Бог зараховує праведність без діл: „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!“ (Рим.4:6-8) Блаженний той, кому Бог не порахує гріха, — це і є той жереб, або спадщина, яку ми отримуємо, приймаючи Духа Святого, бо Ним освячуємося.

«Як Бог може не зараховувати мені гріха, адже я згрішив?» — можливо, хтось запитає. Послухай, дорогоцінний: якщо ти увірував в Ісуса й прийняв Його Святого Духа, то ти святий, тобто відокремлений для Бога, і на тобі шати праведності. Ісус був нагий, щоб Його шати праведності дісталися тобі, і тепер, коли Тато Бог дивиться на тебе, то бачить тебе навіки чистим, незалежно від твоїх учинків. Він бачить тебе в білому вбранні Агнця Божого і каже: «Ти Моє улюблене дитя, ти навіки праведний і святий, і Я завжди тобою задоволений!»