Багато віруючих часто запитують: «Чи повинні ми в Новому Заповіті давати десятину?» Це справді гаряче обговорювана тема серед християн, особливо тепер, коли Євангелія благодаті набирає сили і коли ми починаємо жити в свободі, заради якої постраждав наш чудовий і улюблений Господь!

Десятина вказує на Христа

— Брате, ти читав у Малахії, що сказав Саваот: «Принесіть десятину в Дім Божий, щоб Я відчинив небеса»? Тому треба нести до церкви десятину.
— Послухай, брате. Десятина — це Ісус. І Господь просто каже: «Принесіть Ісуса в храм свого тіла, і тоді над вами завжди будуть відчинені небеса».

Якби десятина мала таке суттєве значення в Новому Заповіті, як її намагаються подати, то апостоли у своїх посланнях хоч раз дали б вказівку, що віруючі мають давати десятину. Але в посланнях Нового Заповіту десятина згадується тільки в Посланні до євреїв, де автор розповідає про Мелхиседека, який є прообразом Христа.

Чому Павло у своїх посланнях до Церков жодного разу не згадав про десятину? А все тому, що десятина є частиною Старого Заповіту й указує, як і весь Старий Заповіт, на прийдешнього Месію, нашого Господа Ісуса Христа, і на Його досконалу працю на хресті.

Іноді кажуть: «Але ж Авраам дав десятину Мелхиседекові за сотні років до того, як Господь дав Закон через Мойсея. Тож Авраам жив під благодаттю й давав десятину, значить, і нам треба давати!» По-перше, Авраам не жив у Дусі й благодаті, як ми з вами живемо сьогодні, бо Ісус іще не постраждав на хресті й Новий Заповіт іще не настав. А по-друге, Авраам, наприклад, приносив у жертву свого сина Ісака, а також обрізався. То що, нам теж треба приносити в жертву своїх дітей і обрізуватися, як це робив Авраам? Ні, звісно ж!

Усе, що робив чи мав Авраам, — це тінь майбутніх благ, як і весь Старий Заповіт, включно з часами до Мойсеєвого Закону. У нас же сьогодні — це реальність. Апостол Петро пише: „Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них.“ (1Пет.1:10-11). Авраам теж був пророком, і Ісус свідчив: „Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“.

Живучи в Новому Заповіті, ми не відкидаємо книги Старого Заповіту, але й не сприймаємо її буквально й за тілом. Так само як в історії, коли Авраам приніс у жертву Ісака, ми можемо побачити картину того, як наш Небесний Отець не пожалів Свого Єдиного Улюбленого Сина й приніс Його в жертву заради нас, так і в історії з Мелхиседеком та Аврамом відкривається те, що сталося між Богом-Отцем, прообразом Якого був Аврам (прим. ім’я Аврам означає «піднесений батько», або Всевишній), і Господом Ісусом Христом, прообразом Якого був Мелхиседек. (Докладніше ця історія розкривається в 14-му випуску Біблійних страшилок про десятину.)

Ми вже благословенні

Дуже часто віруючих лякають тим, що коли вони не даватимуть десятини чи пожертв, то Бог не відчинить небес і вони житимуть у бідності. Улюблені, якщо вам ставлять умови, змушують укладати з Богом усілякі заповіти або кладуть вам на плечі тягарі зі словами: «Давайте десятину, і тоді Бог благословить вас», то це вчення Закону. Старий заповіт Закону побудований за принципом: «Ти мусиш спершу щось зробити для Бога, і тільки тоді Він тебе благословить». Ні, друзі мої, ми більше не живемо в Старому Заповіті, і Мойсеїв Закон не має над нами влади.

У Новому заповіті благодаті Павло пише, що Бог уже поблагословив нас усяким благословенням духовним у небесах у Христі Ісусі. (Еф.1:3) Тієї миті, коли Ісус став Господом вашого життя і ви прийняли Святого Духа й Духа благодаті, то разом зі Святим Духом ви прийняли всі Божі благословення. Вони вже всередині вас, і ви вже їх отримали з благодаті через віру.

Хтось може запитати: «Я вже віруючий п’ятнадцять років і охрещений Духом Святим, але живу в бідності. Як же так?» Христос, Який живе в нас Своїм Духом, діє й виявляє в нашому житті всі Божі благословення тільки тоді, коли ми живемо у вірі й благодаті й покладаємося не на свій послух, свої діла й свою праведність, а на послух Ісуса Христа, Його завершену працю на хресті й на Божу праведність.

Павло чітко й однозначно писав: „Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця“ (Рим.4:14) Обітниця в цьому випадку — це Дух Святий, Якого щедро дав нам наш Отець. Тобто Дух Святий, або Дух Христа, бездіяльний, коли ми намагаємося догодити Богові нашими ділами й нашим послухом Йому. Так і нерозумним галатам, які почали жити за Законом і за тілом, Павло пише: „Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтесь, — то нема вам тоді жодної користи від Христа.“ (Гал.5:2) Обрізуватися — означає покладатися на свою плоть і свою праведність, яка від Закону, а не на Божу праведність, яку ми отримуємо в дар через віру.

Блаженніше давати

Якщо ми живемо в свободі й нам нічого не треба робити, щоб отримувати Божі благословення, то чи означає це, що ми більше не жертвуємо фінансово? Звісно ж, ні! Якщо віруючий має матеріальний достаток і витрачає всі фінанси на себе, то це лише говорить про те, що в нього мислення старої, тілесної людини, яка живе не в Божій благодаті, а в Законі. Саме такими були коринтяни, які були фінансово благословенні, але відмовлялися ділитися з іншими.

Улюблені, ми жертвуємо й благословляємо інших не для того, щоб самим розбагатіти чи щоб Бог нас благословив. Павло писав: „Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: «Блаженніше давати, ніж брати!»“ (Дії.20:35)

Чому блаженніше давати? Бо людина переживає справжнє благословення не тоді, коли купує собі нову річ, а коли фінансово благословляє того, хто в потребі. Можливо, нова річ і принесе швидкоплинну радість, але це тимчасово, і дуже скоро ця річ опиниться на смітнику. Коли ж ми благословляємо тих, хто в потребі, то людина не тільки дякує Богові за нас, а й Дух Божий, Який живе в нас, переповнює нас радістю й любов’ю Христовою.

Як ви думаєте, чому Господь любить давати і чому Його називають Блаженним? Про Нього написано: „Він щедро убогим дає, його правда навіки стоїть“. Господь Бог і так безмежно благословенний, навіщо Йому роздавати Своє майно? Бо Він переживає від цього ще більше благословення. Любов виявляється саме в даванні — Бог віддав Свого Улюбленого Сина, — і коли любов виявляється, то Боже серце переповнюється. Так само Божа любов діє й через нас.

Ділимося з тими, хто нас навчає

Іноді кажуть: «Чому ось той проповідник продає книжки й проповіді, адже апостол Павло не продавав своїх послань?» Павло писав у своєму посланні до коринтян: „Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії. Але з того нічого не вжив я…“ (1Кор.9:14-15)

Господь так вирішив і встановив, щоб проповідники за те, що звіщають Радісну Звістку, отримували прожиток. Тим самим коринтянам він пише: „Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградинка садить, — і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, — і не їсть молока від отари?“ (1Кор.9:7) Але Павло просто вирішив не користуватися цим правом у коринтян і сам заробляв собі, коли їм проповідував, щоб це не було каменем спотикання для Євангелії. Інші ж Церкви, як-от у Македонії та Филипах, щедро його підтримували.

Нас же не дивує, що коли ми садимо картоплю чи виноград, то сподіваємося на врожай, або коли працюємо, то чекаємо за це відповідної плати від роботодавця. Так і про проповідників і вчителів написано: „з надією мусить орати орач, а молотник — молотити з надією мати частку в своїм сподіванні“ (1Кор.9:10).

А як проповідник отримує свою частку? Павло продовжує: „Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?“ Іншими словами, проповідник навчає й будує людину в Божій благодаті. Та зростає, стає фінансово забезпеченою й потім ділиться матеріальними благословеннями з тим, від кого отримувала духовне насіння.

Ось тому Павло й пише галатам: „А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим.“ (Гал.6:6) Але на цьому все не закінчується. Господь так чудово все влаштував Своєю мудрістю, що навіть коли той, хто навчається слова, ділиться фінансами з тим, хто його навчає, то він також сіє, і на нього також чекає врожай. У посланні до коринтян Павло пише: „А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, — нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої“ (2Кор.9:10) Божа праведність примножує посів і приносить не тільки духовний урожай, а й матеріальний.

Сівба під благодаттю

У книзі Буття є чудова історія про те, як Ісак посіяв у землі Ґерар і того ж року зібрав стокротно. (Бут.26:12-14) Як ми вже казали, наш Господь любить сіяти й роздавати Своє майно тим, хто в потребі, і в притчах, які розповідав Ісус, саме Син Людський є Сіячем. А що Бог помістив нас у Христа Ісуса, то ми також сіємо в інших — як духовне насіння, так і тілесне. Точніше, не ми сіємо, а Він сіє через нас. Тому ми також можемо почерпнути з цієї історії дорогоцінні перлини.

Ісак був сином Сарри, яку Павло порівняв із благодаттю й небесним Єрусалимом. Він також назвав Сарру нашою матір’ю, бо всі віруючі народилися з благодаті, а не заслужили спасіння своїми ділами. (Гал.4:24-26) Саме Ісак, син благодаті, зібрав стократний урожай. Юдеї-підзаконники насилу могли навернути одну людину в юдаїзм, але коли Павло з Варнавою проповідували про Божу благодать в Антіохії, то через тиждень зібралося слухати майже все місто, і багато хто ввірував. Чим вам не стократний урожай?

Ім’я Ґерар, місце, у якому посіяв Ісак, на івриті означає витягати або жувати жуйку. Воли, які жують жуйку, символізують проповідників і вчителів, які витягають Божі істини з Божого Слова, щоб годувати овець. Саме з волами Павло порівнює проповідників, коли каже, що навіть у Законі написано: „Не в’яжи рота волові, що молотить“. Це говорить нам про те, що сіяти найкраще там, де ми отримуємо духовну їжу, або годуємося.

Як духовне насіння, так і тілесне, посіяне там, де проповідують і навчають Божої благодаті, де відкривається праведність Ісуса Христа і Його завершена праця на хресті, — завжди принесе рясний урожай, навіть якщо у світі посуха й фінансова криза, як було тоді, коли посіяв Ісак.

Пам’ятайте, що Тато вас дуже любить, бо не пожалів Свого Єдиного Сина заради вас. І Він уже подбав про все й поблагословив вас усяким духовним благословенням у небесах у Христі Ісусі. Живіть у рясноті Божої благодаті й праведності та в послусі нашого Господа Ісуса Христа, і ви будете панувати в житті. Дух Божий, Дух благодаті, Який живе у вас, являтиме Царство Боже, яке є праведність, мир і радість, а також усе те, що Тато подарував вам у Христі Ісусі. „Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом.“ (2Кор.8:9)