„…спасайте і виривайте з огню, а до інших будьте милосердні зо страхом, і ненавидьте навіть одежу, опоганену від тіла!“
— Юди 1:23

Думаю, багато віруючих чули вислів «страхом спасайте», а також виправдовують цим віршем із Послання Юди свої дії, коли лякають невіруючих пеклом і вічним вогнем. Насправді лякати людей, щоб вони змінили мислення [покаялися], — справа марна. Вони ще більше боятимуться, але не покаються. Написано: „Божа добрість [а не страшилки й навіть не людська доброта] провадить тебе до покаяння“ [Рим.2:4]. Також написано: „Страху немає в любові… Хто ж боїться, той не досконалий в любові“ [1Ів.4:18] Іншими словами, що більше людина боїться, то менше вона знає Божу любов, яка з’явилася на хресті, і то менше шансів, що вона покається. Тому ті, хто лякає інших страшилками про пекло, насправді роблять послугу не Богові, а зрозуміло кому.

Розгляньмо ближче, про що писав Юда, підтверджуючи це іншими місцями з Писань, щоб наше тлумачення не було плодом нашої фантазії, а також на прикладі Ісуса подивімося, як Він спасав страхом, бо правда в Ісусі і Він справжній Спаситель, а не ми. Так от, якщо ми зазирнемо в оригінал чи в підрядковий переклад, то побачимо, що перед словом «страхом» стоїть прийменник «ен». Грецькою «ен» означає «в», тому насправді тут написано «інших у страху спасайте». У якому страху? Ось що пише улюблений Павло: „Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо…“ [2Кор.5:11] Як ми переконуємо чи спасаємо людей? Відаючи страх Господній, тобто в страху Господньому.

Коли ми зустрічаємо слово «спасати», то часто, якщо не завжди, маємо на увазі спасати від вічного вогню. Насправді грецьке слово «созо» має ширший зміст. Воно також означає зціляти, оберігати, зберігати, визволяти. Подивімося, як Ісус спасав інших страхом, тобто в страху Господньому. Коли жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, доторкнулася до одежі Ісуса, то кровотеча одразу спинилася. Коли Ісус шукав того, хто доторкнувся до Нього, то „жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розповіла“ [Мр.5:33]. Зверніть увагу, що жінка була в страху й трепеті. Вона була в страху й трепеті не тому, що боялася покарання, а її переповнювало те, що з нею сталося. Вона була переповнена вірою й любов’ю і перебувала в страху Господньому, тобто в поклонінні. У поклонінні, бо впала перед Ним ницьма. Ісус же сказав їй: „Твоя віра, о дочко, спасла [созо] тебе“ [Мр.5:34].

Щоразу, коли Ісус виявляв співчуття, любов і Божу доброту до людей, то це виявлялося в чудах. Чи то Петро з учнями зловили такий великий улов риби, що човни почали тонути, і жах [страх] обгорнув його, і потім Петро, упавши ницьма, покаявся й поклонився Господу [Лк.5:4-9]. Чи то прокажений самарянин, один із десятьох, який повернувся, щоб поклонитися й віддати хвалу Господу [Лк.17:12-19]. Чи то сліпонароджений, якому Ісус відкрив очі, поклонився Господу [Ів.9:38]. Божа доброта, яку виявляв Ісус, завжди вела людей до покаяння, і вони починали ходити в страху Господньому. Люди починають шанувати й любити Господа не тоді, коли їх лякають тим, що Він покарає їх вічним вогнем, а коли їм розкривають Божу любов, Його милість, благодать, доброту й прощення. І коли вони дізнаються, наскільки їх люблять і прощають, то й Господа люблять більше. Адже написано: «Кому багато прощено [точніше, хто знає, що йому прощено багато, бо всім прощено дуже багато], той багато любить» [Лк.7:47].