І посіяв Ісак у землі тій, і зібрав того року стокротно, і Господь поблагословив був його.
—Буття 26:12

Темою року, що минає, була любов Господа. З одного боку, для мене рік видався важким, але головне інше: зараз, коли рік закінчується, я можу з упевненістю сказати: не знаю, як це в Ісуса вийшло, але Господь зміцнив мене у Своїй любові. Сподіваюся, що багато хто з вас у році, що минає, по-новому відкрив для себе любов Христа.

Коли я розмірковував над посланням про Небесне Зерно, Господь сказав, що наступний рік буде роком «сівби й жнив». Дуже характерним віршем наступного року є [Бут.26:12], де сказано, що Ісак посіяв і того ж року зібрав стокротно. Це говорить про те, що врожай нашого посіву буде дуже швидким — ми тільки посіяли, а вже хтось біжить нам назустріч з урожаєм. Хіба це не чудово? Причому це відбуватиметься в рік, коли світ «страждатиме» від посухи. Ісак — насіння Авраама [Святий Дух знову звертає увагу на слово «насіння»], як і ми в Христі. [Гал.3:29] Отже, обітниця, записана в Буття 26, стосується також і нас. Я хотів би зупинитися на кількох моментах цієї історії, щоб почерпнути з неї мудрість.

Перш ніж Ісак посіяв, розповідається про те, що в нього відновилися близькі взаємини з дружиною. Як і його батько Авраам, через страх він називав свою дружину сестрою, але Авімелех помітив, як він пестить Ревекку. Який же сенс усього цього для нас сьогодні? Хто є нашою дружиною? На жаль, довгий час церква вважала благодать своєю сестрою [родичкою], але не мала з нею близьких стосунків. Усі говорять про благодать, тому багато хто зараз запитує: «А хто ж є проповідником благодаті?», бо розрізнити справді важко. Але все зводиться до одного: чи вважаємо ми благодать своєю дружиною, тією, з ким у нас близькі стосунки? Якщо ми вважаємо її сестрою, то це все одно що казати: «Спасіння з благодаті, але жити треба в послусі Богові, не грішити й поводитися зразково». Іншими словами, за Законом. Якщо ж благодать — наша дружина, то ми й живемо з благодаті — у послусі Ісуса, цілком покладаючись на Його завершену працю на хресті. Думаю, що в році, що минає, багато хто почав відновлювати свої стосунки з благодаттю, дізнавшись, що вони не тільки спасенні нею, а й живуть нею. А тепер, після того як ці стосунки відновлені, можна й сіяти, адже тепер Господнє благословення діятиме в нашому житті, бо ми більше не покладаємося на виконання Закону. [Гал.3:9-14]

Другим цікавим моментом є те, у якому саме місці посіяв Ісак. За іменами в Біблії Господь ховає чудові істини. Місце це називалося Ґерар. Ґерар на івриті означає «витягати» або «жувати жуйку», як корова, що повертає їжу зі шлунка. Іншими словами, це місце пасовища. Тобто найкраще місце для посіву, де потім можна зібрати стократний урожай, — це місце, де ми живимося Божим Словом. Сіяти можна не тільки фінанси, а й добре слово, час, турботу тощо. Це все те, що Павло називає добрим учинком. Він пише коринтянам: „А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком“. [2Кор.9:8]

З наступаючим Новим роком!!! „А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, — нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої“.