Також молоді, — коріться старшим! А всі майте покору один до одного…
—1 Петра 5:5

Думаю, багато хто чув з кафедри, що парафіяни мають коритися лідерам і пасторам, і вірш із 1 Петра 5:5 часто наводять як підтвердження цього. Думаю, багато хто з тих, хто доторкнувся до справжньої Євангелії благодаті й намагався проповідувати її у своїй традиційній церкві, наражався на критику, що вони бунтарі й не коряться лідерам. Хочу сказати, що я не вчу віруючих противитися лідерам, а просто вказую їм, що справжня покора досягається зовсім іншим шляхом. Можна безкінечно повторювати «ти мусиш коритися пасторам», але результат буде якраз протилежний. Бо «треба» і «мусиш» — це закон, а Закон нікого не може зробити досконалим і тільки посилює непослух. Можливо, у декого якийсь час і буде зовнішній вияв послуху, але зрештою закон «спалить» їхню силу волі, і, як то кажуть, останнє буде гірше від першого. Як же відбувається справжня покора?

Павло писав ефесянам про покору й послух те саме, що й Петро: „корячися один одному у Христовім страху. Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господеві“ [Еф.5:21-22] Приклад чоловіка й дружини тут дуже наочний, адже сказано, щоб дружини корилися чоловікам, як Господеві. У віршах 31-32 того ж розділу Послання до ефесян Павло каже, що чоловік і дружина — як Христос і Церква. Як я вже казав, можна постійно казати дружині, щоб вона корилася чоловікові, але вимоги закону завжди ґрунтуються на страху покарання, а страх завжди веде до ненависті, а не до любові. Ми ж діти благодаті [Гал.4:26], отже, сама благодать, а не закон, породжує в нас покору. Ось що пише той самий Петро: „Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти“ [1Пет.3:5-6] Зверніть увагу: ви її діти, а не діти невільниці Агари. Ви — діти вільної.

Тепер звернімося до Старого Заповіту, адже саме на нього посилається Петро, щоб наочно побачити, як Сарра корилася Авраамові. Тут навіть указано конкретне місце покори: «паном його називала». Слово Боже каже: „І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: «Коли я зів’яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!»“ [Бут.18:12] За Писанням, її покора полягала в тому, що вона назвала свого чоловіка паном. Чому вона йому корилася і що було рушійною силою в цьому разі? Якщо ми піднімемося на два вірші вище, то побачимо, що сталося: „І сказав один з Них: «Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого часу. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї…» А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним.“ [Бут.18:10] Що робила Сарра? Правильно, вона слухала. Кого? Господа. Про що говорив Господь? Він говорив про її сина Ісака, насіння Авраама за обітницею. А хто є справжнім насінням Авраама? Христос! [Гал.3:16] Іншими словами, Господь свідчив про Ісуса Христа, а Сарра слухала.

Щоразу, коли ми слухаємо проповідь і свідчення про Ісуса Христа, це породжує в нас справжню покору й послух, як це було в Сарри. І покора ця не законницька, де немає жодної радості, адже Сарра спочатку засміялася, а потім сказала: „то як станеться розкіш мені?“, тобто насолода. Коли ми дивимося на Ісуса й слухаємо проповідь і свідчення про небесного Ісака, то результатом завжди будуть радість і насолода Господом, а покора й послух виростуть самі, як плід, Духом Святим.